Южный ветер уносит осенние листья на север,
дождь смывает с окна лета бабьего сизую пыль,
я тебя не виню в том, что ты в чудеса не поверил,
и себя не виню в том, что ты меня не долюбил.
Как две яркие краски, что в смеси дадут безобразье,
мы не встретимся в радуге сказочной после дождя,
но другие герои моих сокровенных фантазий
до и после любви в след тебе безответно и жадно глядят.
Ты уходишь по морю, по воздуху и по бульвару,
авеню Елисейское безошибочно к арке Триумфа ведёт,
в переходе под аркой мальчишка терзает гитару
и о вечной любви каждый вечер прохожим поёт.
Ці такі романтичні рядочки я не читала, а співала - в даному творі думки твої,Оленко,не тільки ліричні, а й мелодійні, а цікавих образів так багато, що нереально щось окремо виділити - дуже сподобався цей твій вірш, кілька разів перечитала і ніби в Парижі по бульвару з тобою погуляла
Олена Акіко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цей твір довго відлежувався і чекав на зміни, бо здавався мені громіздким зі своєю Тріумфальною аркою, іншими атрибутами дешевої поезії як бульвари, амурчики які співають, ну, наче старомодна шафа, там хто знає що лежить, але в неділю чомусь здалась шафа ця мені антикварною знахідкою.
рада що прогулялись зі мною в Парижі, Олю!