Під покровом літньої ночі
Безмовно-нестерпная тиша
Сягає куполу Землі,
І дивляться глибоко в очі
Поодинокі зорі-ляхтарі.
А в серці-глибині, ядрі єства
Потаємна музика лунає,
І чутно соло діви
В убранстві
При чудному місячному сяйві.
Тріпоче, поривається струна
Чарівної золотої арфи,
Музика лунає негучна,
Розбавляє почорнілі барви…
Мерехтливі свічада шукуються в ряд,
Посвята йде, посвята,
Гіперборейців культовий обряд…
Язичництва принада.
А вдень,
Сонцеворот -
провісник зміни золотобагряний
Меч здійме на блакить мрійливо-тьмяну,
Неспішно-плинну
І покірно-бездіяльну,
Наче молоко пролите
У відкритий чорний простір кометяний.
Буремні ріки течії змінили,
Вродили землі,
Подих життя вродили,
І вітерцем він з океану дме,
Морським солоним бризом,
Високі почуття здійме,
А згодом поринатиме донизу.
Чутно гімн життя,
Його відгомін,
І котиться невтримная луна,
Вкриваючи серпаночком бузковим…
Як сон-трава.
