Збирай свої речі, дівчинко, чуєш?!
Тікай звідси, дівчинко, чуєш?! Швидше!
Вже чорний смуток кістлявим пальцем
твої страждання по шкірі пише.
Ховай волосся, вдягайся тепліше.
Подорож довга, сама знаєш.
Потім якось собі зізнаєшся,
від кого насправді звідсіль тікаєш.
Потім якось сюди писатимеш
довгі листи на жовтім папері
і листоноша колись їх складатиме
в маленьку щілинку під його двері.
Потім якось будеш жаліти,
і божеволіти, звісно, будеш,
і обіцятимеш кожного ранку,
що дуже скоро про все забудеш.
І будуть зими тебе студити.
І будуть ночі текти мов ріки.
Залишивши все, себе врятувала,
колись серед бурі пішовши навіки.
А зараз пакуйся і просто зникни,
пусти деінде своє коріння.
Не рви чуже щастя, а вирости власне
із горстки підсушеного насіння.
