Здавалось
Опало листя, і гілля немов обпалене,
Темніє чорно на туманнім тлі.
І нам любов здавалася віддалена,
Немов не з нами була на землі.
Немов не ми брели по травах росяних,
Немов не ми відчули дивний злет
Двох юних душ споріднених, закоханих
Аж до орбіт невивчених планет.
Мов мертвий шерхіт під моїми кроками
З гілок сповзають крапельки води
Обійми були щирими, широкими,
Тому душею прагнув я сюди.
Здавалось знову зацвіте каштанами
Цей старий парк, як і у тій весні…
І знову ми ідемо під туманами
Давно не ті, не юні, не хмільні.
Давно не ті, що в спогадах, як снилися…
Поморщені, посивіли, сумні…
І при розмові ти тепер не дивишся,
В моє обличчя, як в далекі дні.
Час невблаганний. Все в тобі змінилося.
В мені також… колишнього нема.
Чого ж тоді в минуле закортілося,
Чого ж тоді шукав я задарма.
Нащо плекав у споминах ілюзії,
Коли в житті давно ти не моя?
Не знаю й сам… неначе для іронії,
Я повернувся на круги своя.
15.04.2015 12:26
Хлюпоче сум із кожного рядочка,..але так гарно річечка із почуттів тече...Вона до Озера Печалі тихою водою в"ється...І в весну все вертає подумки серця... Дуже гарно!
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Трогательные воспоминания тревожат душу! 
! 
Хлюпоче сум із кожного рядочка,..але так гарно річечка із почуттів тече...Вона до Озера Печалі тихою водою в"ється...І в весну все вертає подумки серця... 
