Ти придуманий кимось спеціально для мого кошмару
Бо з тобою – жива, та приречена бути сама
Ти виходиш до мене ніби Бог із в’язкого туману
І зникаєш миттєво мов листі ранкова роса.
Я ніколи тебе не просила зі мною побути
Трохи довше ніж є. Або прийти уві сні
Гіркоту цього болю мені би хотілось забути
Але, милий, не в мозку ти, а у душі
Для людей зазвичай же кохання – немов панацея
А для мене мій гріх, моя ноша, а іноді навіть жах
Я тебе, єдиного свого корифея,
Бачу навіть у згаслих далеких зірках.
Ти придуманий кимось спеціально для мого кошмару
Бо з тобою – жива, та приречена бути сама
Погасити неможна у серці такого пожару
Берегти і кохати, напевно, доля моя.
