Серпень безповоротно топиться у річці і у очах стомлених кобил. Сінозаготівля підходить до плавного завершення, стомлене сонце треться кутиками променів об кручі, ніби хоче знайти в них опору. Вечір закликає розморених працею і домашньою брагою дідів, додому. Вони неквапливо, мов стадо ведмедів, копошаться поруч зі своїми кіньми і розмовляють с ними словами, зрозумілими тільки лугові.
«Чвяк»- чується під возом! Це наш Каштанчик розчавив земляну жабу, так їй і треба, тварюці болотній - менше квакати буде. Я лежу на возі, і колосочки якоїсь духмяної трави, чий гербарій узимку буде їсти бабусина Зорька вусиками лоскочуть мій ніс. Я відгризаю колосок і уявляю, що соломинка в мене в руках - це сигара! А я балерина з 19 століття, яка їде у своїй кареті і неквапно смалить її...А дід - то мій кучер! А сіно - квіти, що мені надарували за день і я навіть не уявляю де я візьму стільки вазонів...Ідилію проблемного балеринного життя порушує знову Каштанчик - спочатку я чую характерний запах а потім бачу як під карету падає те, що ще зранку було смачною травою...От тварюка! Ну і що - хіба у балерин коні такого не робили?
Я дивлюсь вдалину - он вже й село показується – наша хата примітна – біля неї височенна ялина, об яку зараз, наче теля об тин чухається хмарка...Там далі – хатка Настуськиної бабці! Як же я їй заздрю - у неї є складна драбина, по якій, коли розкладеш можна на небо лазити....Наталка постійно так робить, зате у мене є чарівна «раскладушка» у чулані, коли на неї лягаєш і засинаєш – потрапляєш у казку –якщо вдень заснеш – то тільки у Червону шапочку, якщо вночі - то у будь-яку! Але я на ній ніколи не спала, бо в чулані – миші, а у мишей - зуби! Причому миші, чи то пак – щури у моєї бабусі не прості, а напівпородисті! Справа в тому , що я разом із собою , їдучи на літо з міста привезла клітку з білим щурем, клітка залишилась , а щуряка втекла, одружилась с сірим щурем і наробила діток! Так що тепер наших курчат жруть лише елітні крисюки!
А ще в бабусі є скриня . А що там - спитаєте ви? Ну що може бути у скрині? - Звичайно ж скарби! По-перше – це старі іграшки мого татка та дядька, по друге – підручник з літератури 1973 року с розмальованими письменниками, де у Лесі Українки вуса довші ніж у Сальвадора Далі, а Тарас Шевченко більше схожий на Тараса Гітлера, з кинджалом у руці і свастикою на лобі. А ще у скрині є магнітофон! О що то за штука! Скільки я за неї вистраждала! - Коли мені було 4 роки дядько привіз бабусі з Ялти новісінький МАЯК, я довго до нього боялась підступитись, як поки не прийшла Настуська
-.Слухай, а може подивимось, що там усередині – запропонувала я !
-А можна?
- А ми нікому не скажемо!
Всередині ми знайшли дротики - вони були різнокольоровими і гнулися! Варіантів бути не могло - ми зробили із них браслети - багато браслетів! А з золотистої проволоки, що на той час була у дефіциті – кільця у формі трояндочок і спіральні шапочки для ляльок Барбі! Потім одягнули браслети і пішли допомагати бабусі поратися. Питання звідки взялись браслети у бабусі не виникало, зате багато питань виникло у дядька коли він побачив МАЯК-каліку, що був надійно захований у дровах(логіка – за дровами ніхто до зими не полізе, а поки що - ми нічого не знаємо! Але за дровами полізли, коли робили шашлики!)От так нас і вичислили! Було багато крику - але зараз магнітофон почесний житель скрині!
А ще я любила курей! Любила так, що вирішила стати їхньою мамою - я почала висиджувати яйця! Вони були акуратненько зібрані з кубелець і покладені на піч, оскільки там тепло і влітку ніхто туди не полізе. Так вони пролежали тиждень, аж поки не поліз дід! Оскільки яйцям має бути тепло с усіх сторін я прикрила їх зверху постилкою! Дід гумору не зрозумів – коли він опинився один на печі серед калюжі розбитих яєць, які сам і розчавив до мого лексикону зразу ж додалось чимало нових слів, причому їх чомусь мені не дуже хочеться озвучувати!
Отак в думках и промайнула лугова дорога – і от ми уже біля порому, щоб через річку їхати! Тпруууууу!- кричить дід Каштанові Тпрууууууууууу!- відповідає луною байдак! Я сиджу на ньому, розпеченому за день літнім сонцем і полощу ноги в воді!
Я- єнот - полоскун! Я -єнот-полоскун! Діду, а можна трошки покупатися?
- з бабою ввечері за коровою прийдеш - тоді і покупаєшся! Ти ж бачиш що я з конем вожуся...
Ось так завжди! Ну нічого! Зате я сьогодні в Настуськи драбину до неба попрошу !І врешті – решт посплю в чулані на «раскладушці»!!!!
Оценка поэта: 5 сонячно!оце буде лейтмотив мого коменту.соковита лексика,яскраві епізоди - усе пронизано ласкавим сонцем.то не соплива ностальгія суне свої депресивні лапи у душу,то світлі спогади,які дають сили жити.і радіти тому,що було.тому,що є.
Алена Росицки відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вы очень хорошо подметили!!!!спасибочки!!!!рада, что вы улыбнулись...
Оценка поэта: 5 Я очень ценю воспоминания о детстве, а когда они еще изложены таким искуссным образом... мне ничего не остается, как поставить5!!!!!!!!!!!!!!
Алена Росицки відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо огромное!!!я тоже часто вспоминаю детство..так просто все тогда было)))
