у хащах безлічі думок
і під поривами бажання
так важко зважено зробити крок,
аби не перейти в жадання.
В жадання плотських хтивих діл,
маєтків, слави, волі,
того всього, що є уділ
ситої й легкої долі.
У хащах бур"яну з фейсбук й контакту
де голова вже кругом йде
не маємо поваги й такту
й всі визнають, але не скажуть це.
І під поривами вітрів житейських
ми гнемся в бік куди нас гнуть
й не по законах вже біблейських
християни по своїх шляхах ідуть.
Уділ єдиний: їсти, пити, жити,
зв"язки, романтика, інтим
й писати про кохання, але не любити
і тішитись біблейським золотим
тільцем, що внадився у кожну душу,
але чого він вартий у гробу?
Й із заздрістю з багна в калюжу
і так на цілому шляху...
Навкруг ображені знайомі
і друг найближчий--то не друг,
зате якиїсь там "Еппл" в домі,
що тішить у самотності і зір і слух...
Навкруг некохані дівчата
і діти, що не знають вже м"яча,
зате усі в секс-чаті
і діти, які й не відають про почуття!!!
В дворі пісні співають п"яні,
старі самі по хліб ідуть
в лікарні без грошей вмирають в ранах,
військові по котлах запросто мруть,
тепер за честь найбільше вкрасти:
по дві машини, хати три,
а діти речення не можуть скласти
й не відають що є "Книжки"...
Такі по людях запросто стріляли,
бо люди не хотіли до Росії йти,
й самі на Захід повтікали
й не засудити їх, хоч і знайти.
Помер цей світ, вже догниває
і тут лиш кілька сотень читачів
в державі, де мільйони виїзджають
до інших, не своїх світів.
Так із поетів в нас сміються,
а злодій славиться на троні сидячи
й ким діти наші завтра назовуться,
якщо будуть по батьківськім шляху іти?