Наблизила.
Наблизилась твоя Планета.
Ціілий світ. Руйнуючи опори
у квітів цвіт, у пахощі дерев.
Завмерли хмари, схвилювалювалось море.Здригнулись гори.
Ніби вперше ...
і не з горя,
не з біди..
Вогнем із неба палахнули зорі.
Дихнув вулкан.
Мій світ, мій дім, моя фортеця,
Планета моя зустрічі відкрита...
була зруйнова, спустошена,розбита бурхливим сильним вихорем вітрів.
Від погляду...
Від подиху ...
роздіта з подиву,що мого вже нема. Що світ поглинутий,заповнений твоїм не стане нашим.
Та іншим вже не стане.
Страшно.
Так страшно, що перетину шукає і не зупиниться і вже не перестане
без сподівань надіятись Душа.
Самотністю зализуючи рани. І сіру сирість приміряти до лиця.
