Ви куштували зілля страху?
А смерті хоч ковток пили́?
Нужденний хліб, хвороби чашу
Ви на плечах своїх несли?
Страждали в муках за свободу?
Розп’яття мали на душі?
Чи ви кохали чиюсь вроду
До божевілля, в самоті?
Ви падали в гріховну яму,
Дно діставали, й вилізли?
Чи може святості корону
Отримали в утробнім сні?
Ні!
То хто такий ви, щоб повчати
Як лікуватись від журби!
Як нам зашити свої рани,
Куди і як за тим іти!
Хто ви такий, щоб лізти в душу,
Хто дав вам право на слова,
Хто вас навчив тикати пальцем
У помилки й в чужі серця!
А він мовчав…
Мовчав і думав,
Заглиблюючись у душі,
Навіщо Господи придумав
Ти ці питання нелегкі...
Навіщо дав мені пізнання?
Навіщо дав мені слова?
Навіщо Ти казав: ДАВАЙТЕ!
Хто хоче брати? Де юрба?
І каже.
Так, я на початку
Цього нелегкого шляху,
І прийде час прийняти муку,
Але не свідок ви цьому...
