Я цілувалась з небом……щасливі хвилини на колесах. приємні зустрічі, сльозні прощання…..розуміння? ні! Так мало бути! Не було ніякої клітки. Був вакуум в якому мені було зручно. А тепер я в ньому задихаюсь. Хоча ні! Вже не задихаюсь. Все вимерло…..а твої слова допалюють щось живе в середині….. перший поцілунок… Львів…смішно..мурашки по шкірі, велике бажання доторкнутися до твоїх губ…спека. Холод. Ти! Погляд. Він єдиний кого я не пам’ятаю чітко. Добрі очі з візерунком сонця….. ми згадаємо щось? Оту ніч? Отой мультик чи той замок??а сніг? Футбол? Вечори і звичайно море?
Поїзд. Ми до і після))))все в тому плацкарті…… все на тому ліжку але в різних позах. Окремо і разом…ти! Мабуть тоді тільки ти! Обіцянки і бажання…пусті слова. Пуста я! хотілося романтики і дитячих вчинків але отримувалось ніц!!! Можливо ти теж щось хотів?що? бажаю багато і в ту ж хвилину нічого! Я хворіла тобою. Мені довелось мовчати і мінятись. А тепер….а тепер мені набагато краще ніж весною, хоче це не зрівняти з осінню.
Ти розправиш крила і полетиш залишивши мене і якщо колись твоя зупинка буде біля мої ти посмієшся та полетиш далі щоб не згадувати оту осінь і оцю……..
Ви всі мене кохаєте певний час а потім……….а потім ви всі однакові.
