Як прийду́ до тебе, замість тебе квіти,
З самого серде́нька буйно розцвіли,
Бо когось забули безсердечні діти,
Безсердечні діти че́рствими були.
Бо не мали часу хвилі, ані миті,
До твого порогу просто так прийти.
Твої очі нині в камені застиглі,
Як у них спитати? Як заблудлим йти?
І, було́, цурались, що не та сорочка
На твоїх, матусю, стомлених плечах,
І не співчували ні сини, ні дочка,
І не знали правди в змучених ночах.
А тепер, матусю, фото і могила,
І душа десь поряд, де, не знаю я,
І слова без тіні у сльозах згоріли.
Замість тебе квіти, матінко моя.
Ро́ки пролетіли, та вина у мене
Заржавілим цвяхом у душі стримить,
Я прошу́ проще́ння, люба моя нене,
Знаю, ти простила, та чи Бог простить?
7.06.2010