вітер мій, вітер, піднявся в жнива.
стебла спочину у золоті ждуть,
згорнуте пасмо твоє повива
коловоротом — то вся його лють,
стеляться раковини роздоріжь,
в ями глибенні стрибають думки.
ти пізнаєшся дедалі ясніш,
коли пірнаєш у ясну блакить.
біле — то шорти, зелене — сорочка —
все, що блищить з-поміж білого диму.
в нім конкуруючі рвуться клубочки,
наче одежа у пральній машині.
хтось пророкує, що все буде добре.
всі до весільних звика скатертин.
ти усе витримаєш, ти хоробра,
руки зхрести і до мене злети.
я тебе визволю, пір`я-принади
згорнуться у піклування крило.
все буде у надлегкім шоколаді,
словом, не так, як до тебе було.
ми зайнялись у вишневому місті,
колоті ноги; синцями по тілу
вічнозелене лише твоє листя,
з одягу — ніц, та любов серце гріла.
плавай удома хронічним підлящем
суші торкнутись волій леопардом.
хто-бо з прогнозів прямісінько скаже
що ось-ось стане зривати мансарди?
місто жбурне ненатягнуті тенти
вітер не дощ, вітер оскаженіє.
в нас поспитають, що сталося з центром.
ми і були
епіцентром
події.
