Рветься моє серце з болю і розпуки,
Вже би розірвалось – не бачила б муки,
Була би я з тими, що кулі пробили,
Що за Україну голови зложили
То молюсь, то плачу, то вже проклинаю.
О Боже, о Боже, що роблю – чи знаю?
Урвалось би серце – розрада б настала,
Чому мовчиш Боже? Чи правда сконала?
То дай ми хоч, Боже, свого милосердя.
То хоч перестану клясти з пересердя.
Скажи нащо, Боже, те лихо, те горе
Прошив меч той груди невимовним болем.
Уже не молюся і плакать не можу.
Чи я вже тим болем уже допоможу?
Та гнів де подіну – чи вб’ю, чи зупиню.
Чи може схороню його в домовину?
То дай ми любові до світу лихого,
Чи може, Ти Боже, байдужий до того?
Не гоїться в серці болючая рана,
Чи може ненависть мене доконала?
З любові на муки віддав свого Сина
Та людськая злоба любов ту убила.
Й донині та злоба у світі панує,
Чому скажи, Боже, те зло торжествує?
Стомилась я, Боже, і слів вже не маю,
Зітхаю лиш тяжко, лиш важко зітхаю,
А серце все б’ється – життя ще триває,
В когось обірвалось, в когось вже немає.
