Їх було троє,
І першою із них була любов.
І наче видко першу, і доступна,
Як калюжа після рясного дощу,
Чи як повія на шосе підкупна,
Котра каже:
«За валюту я труси зніму».
Це не любов вже, це кохання,
Проституйований канон,
Це не любов, це бруду увінчання,
Розбещений і хтивий Вавилон.
Земна любов – червоная троянда,
Завжди має попит і ціну,
Продається ця краса у переходах,
І там, де бруд, і запах кізяку.
І не дай Боже, щоб комусь на думку спало
Ловити оту шльондру за косу,
Бо як обернеться безноса та обличчям –
Від стресу не оговтатись йому.
Хочеш жалюгідність возвеличить,
Бачить хочеш почуттів красу?
Та швидше віл у полі зацвірінчить,
Багато згаєш ти свого часу!
Та ти пиши, пиши,
І прославляй, якщо нездара,
В стандарту рамки свій ти вірш запхни
І стане Афродітою почвара,
І сурогат цей у цензуру загорни,
Хизуючись, що став уже мольфаром.
А коли набридне
Єресь цю писати для журналів,
Коли самому вірш твій остогидне,
За відсутність сенсу, ідеалів,
На зміну цій облудній прийде віра,
Що рани серця буде лікувать,
А після неї прийде і зневіра,
Останні рештки глузду щоб забрать.
А потім, щоб поставить на коліна,
Завдати нижче поясу удар,
На авансцену з’явиться надія,
Покаже свій дешевий згубний дар.
Полупає великими очима,
Запропонує чарівний нектар,
І мріями приспавши пильне око
Відімкне ключем браму у Тартар.
ID:
494713
Рубрика: Поезія, Сатира
дата надходження: 24.04.2014 20:55:23
© дата внесення змiн: 27.06.2014 14:15:23
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|