Проганяє неба срібну мряку
Жмутиком веселих промінців,
Їдучи на Осло через Краків,
Юна панна з квітами в руці.
Їй перечать холоду жреці,
Льодяних епох сакральні знаки,
Та вона в душі плекає ціль,
Щоб мороз у кулаки заплакав.
На комоні сонячних відлиг
Березень - вояк її комбриг
Погляда на Арктику, як бранку,
Та володар граду і порош
Каже: панно, сильно не полош,
Не ввійти тобі увік до мого замку.
07.02.14
