Стежка Тараса на Хортиці. Легенда
Там, де Хортиця свята з Дніпром розмовляє,
Понад скелею, мов у небо, доріжка блукає.
Гадючкою звивається, з чайками говорить,
Сухі трави їй до рук головоньки горнуть.
Ніби хочуть полонити, забрати з собою.
А над всім – безодня неба хитає головою.
На доріженьку тоненьку, пильно поглядає.
Немов, все на ній когось здавна чекає.
«Та доріжка – незвична!» - в народі говорять.
Бо ж вночі там Тарас Шевченко нею ходить!
Один козак сучасний, вирішив взнати,
Чи то правда? Й до ночі лишився чекати.
Вже й луна зірочкам в небі двічі сповідалась,
Вже й Русаля на вербі з чаклуном гойдалась.
Хилить голову герой, мружить карі очі
Витяг люльку, підпалив, додому йти хоче.
- Тільки люлька раптом - з рук, й земля затрусились,
Придивляється, козак: чи там щось з’явилось?
Чи, бува, на дорозі привиду Тараса немає?
Та стежиною хлопчина, худенький, ступає.
Засміявся козарлюга:
От тобі я - злякався дитини!
То, здоров будь, малий!
Що так пізно байдикуєш тут, сину?
Мабуть, теж на Шевченка,
Горобче, чекаєш?
То це, слухай, – плітки все!
Невже ж ти не знаєш!
- Засміявсь козарлюга, додав:
- То – билина!
Час вертати, малий,
До матусі, в хатину!
Та, іди, обережно: дорога - по краю!
А в низу, он, Дніпро все гуде, завиває!
Розбиває мов душу об те, що бувало
На святій цій землі. А тепер от - зів’яло!
-Як зів’яло, то й знову розквітне, козаче!
А дороги лякається серце ледаче!
Відповів на це сумно всміхнувшись хлопчина.
Тож, здолає свій шлях і свята Україна!
Проказав хлопець це і пропав за хвилину
Козак очі все тре, та не бачить дитину.
Знов нікого не видно у темені ночі.
Лише пугач скажено із яру регоче.
-Борони Україну, - знов почув, з височенька.
Лиш в той час зрозумів, кого стрів, козаченько!
ID:
454932
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.10.2013 13:20:08
© дата внесення змiн: 17.07.2022 21:58:41
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
