Є такі дні ,які просто хочеться викинути з пам’яті
вирвати мов непотрібну сторінку,забути мов не цікавий урок,
є такі люди ,що чимось схожі на камені
з серцем набитим запахом гнітючого й цигарок…
вітер шукає прихисток в їх бентежних головах
ділить з сумом одну кімнату тісну вночі знову на двох,
люди ці надихались з надлишком суспільного пороху
щось всередині не може сказати просте й банальне «стоп!»
в них що не день ,то стрес,безсоння ,апатія
мрія втекти кудись,де немає проблем та клонів-людей
в них своя захисна та почуттєво непробивна мантія ,
такі не бояться ні ночі,ні демонів,ні власних тіней….
люди ці сплять і у снах чекають знову осені
мріють про листя,дощі,хмарне небо і сонце холодне ,
щастя для них – просто ходити босими
й не знати скільки часу залишилось ще до безодні…
