Туманний ранок - і пожовкле листя,
Природа знов навіює печаль.
Повялі квіти стомлено схилились,
І більше не говорять - лиш мовчать.
І - тут на квітах і пожовклім листі,
На радість розцвілися чорнобривці,
Маленькі, чепурненькі, чорнобокі,
Вдивляються в осіннюю красу,
Для них це чорне поле й жовте листя,
Миліше за квітучую весну.
Адже не всім весною квітувати,
Не всім радіти сонцю та теплу,
Комусь із красним літечком прощатись,
І сумувати з садом восени.
Ось і ведуть вони розмову з листям,
Вже незважаючи на лютий шквал,
Щоб знов зимою засинать під снігом,
Поки знов осінь не покличе їх на бал.
