Коли в тобі жива душа,
То вона має щось загризти,
Та й не якого біляша,
А щось суттєве і пречисте.
До Бога має йти в уклін
І сповідь там свою тримати.
Не піднімаючись з колін
За всі гріхи себе картати.
Але дорога та важка…
Далеко кожному не в силу.
Нащо напасть собі така?
Усе живе піде в могилу…
Навіщо краяти себе
За те що міг, або зробив…
Адже життя і так іде…
Що б там і хто не говорив.
Навіщо честь і друзів мати
Раз значно легше і без них,
Свою дорогу прокладати
Як безліч навкруги старих.
Душа, своя, неначе дівка
Соромиться, як під вінець.
Бо не продажная жидівка,
А милий погляд з-під бровець.
Хоча коли гризе – то гірко
Не скажеш їй: пішла ти геть!
Та не сховаєш, як ганчірку,
Нема її – смердить що смерть.
Душа і тіло – речі різні
Хоч разом мають вікувать
З народження і аж до тризни
Душа старається мовчать.
А тіло, навпаки, крикливе…
Ледь тільки вилізло на вид -
У щасті дуже галасливе
І в горі плачеться навзрид.
А совість? Що воно за штука?
Собі і вам не відповім:
Сховалась тихо, мов гадюка,
Мов кнур в багнюці, у рові.
Сховалась десь і не вилазить,
Мовчить й з середини гризе –
Либонь живе така зараза,
А от язик усе верзе…
Коли ж язик той змовкне знову -
Почне вона німу розмову:
Що допатякався? Огріб?
Іди і заробляй на хліб!
Як важко з нею розмовляти -
Ти їй одне…
Вона ж як мати:
Яке ти тіло ще дурне!
- Я не хотів, то випадковість…
- Та знаю, – каже тобі совість…
- Послухай, трішки відвернись ...
- Ти все одно прийдеш на сповідь -
Тож, краще зараз, схаменись!
Як важко нести отой хрест,
Тихенько скину, відпочину…
Най не побачить Він з небес..
І не згадає в ту… годину.
____________________________
Агов, прокинься, суче плем’я!
До вас звертаюсь я, панки:
Згадайте те, що прийде врем’я…
І спросять, з вас, «круті ділки».
Порахувати всіх заставлять…
Хто й скільки совісті продав.
За гроші вам труну то справлять…
Щоб в пеклі добре виглядав!
До бога… то важка дорога…
Її не можна оминати -
Не треба гнівити святого,
Коли ще можеш обирати.
Чи президент, чи його син
Усім прийдеться дуже скоро
Збиратися у Суд нагору…
І зустрічатись на один.
А там судити будуть душу,
Бо тіло швидко закопають…
І язика уже не буде.
З душею просто розмовляють:
Була ти чистою, душа?
Які діла в житті робила?
Які чесноти берегла?
Чи по «понятіям» хотіла?
Хай совість скаже щось за тебе:
А чи любили тебе люди…
А може сам ти їх любив?
Та совість все мовчати буде.
Бо ти давно її забив.
-------------------------
PS
Душа жива, душа нетлінна,
А совість чесна і чиста.
Це формула людського щастя -
Вона (як бачите) проста.
Я не хотів, то випадковість…
Та знаю, – каже тобі совість…
Послухай, трішки відвернись…
Ти все одно прийдеш на сповідь,
Ото вже краще схаменись!====гарно
Я не хотів, то випадковість…
