А починалось усе так,
Неначе й не було нічого,
Ні школи, зрілості, ні втоми,
Й усього того, що пройшло.
Спочатку вчився трохи в школі,
Життю, науці й своїй долі,
А потім вже й людей любить,
Ще й дружбу вірную цінить.
Отак завжди все починалось,
В моєму тихому житті,
І не барилось, співчувало,
Своєму щастю, у душі.
Неначе хто тебе з півслова.
Усе учив і поправляв,
Завжди сиділось гарно вдома,
Якщо сидів ти вдома сам.
Ніхто не вірив в мою долю,
В мене самого, та в тім річ,
Завжди хотілося в дорогу,
Яку я сам собі творив.
Було все добре вдома, в школі,
Але хотілося життя,
Звичайного, й якогось трохи,
Що нам звеличує серця.
Сиділось вдома, тай і годі,
Чудилось трохи, той живи,
Навіщо їхати із дому,
До незнайомої пори.
Напевно вірить чомусь треба,
Що є дороги у житті,
І треба їх пройти спокійно,
Ще й хочеться кінця дійти.
Здається все так починалось.
У тебе, й мене, у житті,
Зібравсь, пішов і вже остались,
Дитинство й школа, у душі.
Пробігло все, навчання, друзі.
Моє студентськеє життя,
Були і зустрічі, й розлуки,
Мого веселого буття.
Згадаєш інколи, і тягне,
Вернутись знову, у пору,
Де був маленьким, і багатим,
Де знову мріями живу.
Завжди тут тихо, в цьому домі,
Блукаєш, наче уві сні,
Дитинство й юність, на порозі,
Ось цього двору, і пори.
Завжди там тихо, як у школі,
Що залишилася у сні,
Неначе вчора на уроці,
Сьогодні знову у житті.
Чому так тягне у далеке,
Неначе мирнеє життя,
Чомусь так хочеться впіймати,
Той час, і настрій, почуття.
Пізнати себе, свою душу,
Що тут було твоїм творцем,
Ті вчителі, що вчили тебе,
Чи ті батьки, що провели.
Усе було там зрозумілим,
Ось я, ось друзі, вчителі,
Живи собі, та все хотілось,
Робити щось своє в житті.
І йшов я з дому без вагання,
В свою дорогу, між людей,
15 років, вже й вітання,
І вже дорослим є життя.
Лишилось все, веселий гомін,
Тепер надія на себе,
Пізнаєш ти вогонь і воду,
Пройдеш дорогу, до себе.
Тепер все ясно, я і доля,
Що вже несе мене в буття,
Людей дорослих і свідомих,
Й не буде балувать хлопча.
Великі стіни, книги, люди,
Це вже не школа, ВУЗ – життя,
Вже перші курси на порозі,
Мого студентського життя.
Цікавить все, і хочеш знати,
Навчатись правильним речам.
І в серці знову залишатись,
Маленьким учнем, і хлопчам.
Вшановані, цікаві люди,
Наука кожному під стать,
Уміють з нею, й з нами жити,
Вони й сьогодні з нами, так.
Предмети різні і завдання,
Безсонні ночі й курсові,
Приходить знову привітання.
Ти вже з дипломом, йди собі.
Твори ти далі свою долю,
Роби усе, що вмієш ти,
Ти вже дорослий, і по волі,
Свойого серця і душі.
Ти був півроку на заводі,
З робочим класом, і тоді,
Ти бачив все, що роблять люди,
Робочі люди, вчився й ти.
Ти бігав зранку, в першу зміну,
На прохідну, робочий клас,
Ти був дорослим, і щасливим,
І гроші вже платили вам.
Робив ти якісно, як треба,
Усе, що каже бригадир,
І норму здавши по обіді,
І ОТК пройшовши всі.
Ішов робочий, і щасливий,
В кінці ти зміни, і вжитті,
Велику мав тоді надію,
Що буде все, як хочеш ти.
Змінилось все, твої бажання,
Перевернулися в душі,
Знов захотілося дороги,
Й чогось нового у житті.
Все почалося знову з школи,
Уже військової, і мідних труб,
Принесло поштовхом бажання,
І залишило його тут.
Курсантське щастя у чоботях,
Уже доросліше буття,
Приносить радість і турботи,
Єдиним й нашим є життя.
Хто бачив й знає цюю долю,
Мені повторить і не раз,
Не вибирали ми вже долю,
Вона чекала вже на нас.
ID:
394951
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 23.01.2013 23:51:15
© дата внесення змiн: 23.01.2013 23:51:15
автор: Ю.Вороньківський
Вкажіть причину вашої скарги
|
