Ти трохи любиш сни про мене?
Чи може я тобі уже не снюся?
а може так і треба…
щоб зґвалтувати мою душу…
Ще й досі думаю про тебе,
проте вже не щемить в грудях…
а може так і треба…
та може й треба, та не знаю як…
Думки мої рождають ахінею,
Арідник мучить, клятий чорт,
Обійми лагідні Морфея,
нагадують про тебе знов…
Мій сон з забарвленнями суму,
і хоч у грудях не щемить уже,
але і не затихли шторми,
хоч не болить, але пече…
Р. S.
Одна стою, а поруч річка,
по-під ногами сніг і лід.
Немов самотня в полі дичка,
переді мною не пізнаний світ.
