Його пальці були у порізах, які завжди до дна були засипані морським піском.
Він слухав млявий вітер надвечір'я і вірив, що одного дня пізнає Істину.
Того вівторка (точніше, в ніч із середи на понеділок) йому вперше наснилися сни.
Прокинувшись о 7.42 (власне, щодня він прокидався рівно о 7.42, і той вівторок не набрався достатньо ще зухвальства, аби перевертати його світ), Л. скликав свистом птиць різних кольорів і порід назад у свою голову; спакував велику синю валізу (яблука) і маленьку сіру валізу (паперові літаки, складені зі старих радянських газет\плакатів Джима Моррісона\обгорток з-під цукерок "Барбарис"\натхненними рентгенівсткими знимками продірявлених цигарками легень); закрапав свої очі спокоєм; засипав землею в найкращих традиціях цвинтаря свій мобільний телефон, ноутбук, тостер і електронний термометр. Усі ці речі колись були для Л. особливо дорогими, окрім, звісно, термометра, якого йому бозна-навіщо подарувала на День народження мама, коли ще у нього була мама, коли ще у нього були дні народження, коли йому ще щось дарували.
Прощатися не було з ким, а отже, покидаючи назавжди, смуток ні в якому разі навіть і не думав плутатись між пальців правої його руки і пальців лівої його руки, претендуючи на гіркоту від'їздів.
Може, він надто любив совати валізи, а може, надто любив яблука, проте за всю свою довгу подорож у відлюдні сибірські хащі, Л. ні разу не покинув тяжку синю торбу, попри те, що легеньку сіру двічі забував, тричі губив і раз майже подарував якомусь бездомному, який, побачивши, що там всередині, чомусь не зрадів, а кинув нею у Л. зі словами "нах нада". Можливо, холодними самотніми ночами він у ній ночував, прикинувшись яблуком, або ж то були саме ті його скарби, які кладуть у кишеньку біля серця, від'їжджаючи далеко, - я не знаю.
Впродовж усього шляху рот його мовчав, і лише старі потоптані кеди наввипередки щось шепелявили. Мова та не була йому відома, бо кеди не вітчизняного виробника і звісно ж, говорили по-своєму, але я, завдяки навчанню в школі з лінгвістичним нахилом, трохи у тому торопаю. А говорили вони : "ліворуч, тепер прямо, йдемо-йдемо асфальтом, факін шіт, тільки не багнюка..."
Чого його несло в Сибір, Л. не знав, але чомусь всередині нього хлюпалась, розбиваючись хвилями об межі його тіла, впевненість, що усе робить правильно. Він обмацував поглядом лісові хащі у пошуках Великого Каменя, точно так, як обмацують пружні дівчачі сідниці, коли ти йдеш позаду на сходах, а вона - попереду тебе.
Нарешті Л. знайшов те, чого шукав усі ці дні (місяці? роки? тижні? століття? години? ери?) : Великий Камінь був і справді великим, ба навіть - величним, а язик так і чешеться сказати ВЕЛИКО-лєпним. Вельми сумнівно, що людина заходила коли-небудь так далеко у ці зовсім божевільні ліси, тому Л. перший, і напевне, єдиний, кому пощастило торкатися соїми пораненими пісчаними пальцями цього велетня.
Міріади сніжинок невпинно засипали цей дикий, дівочо невинний до цього дня, простір. Все було бездоганно біле і холодне : навіть Л., що сидів на самісінькій горі каменя, навіть огризки з-під яблук, які сотнями валялись навкруги, навіть небо, навіть кеди, навіть хворі легені позникали з літачків, бо ж літаки ті ставали щомиті все ідеальнішими - білішими і холоднішими. Він отак сидів, гриз яблука, пускав літаки, що пробивали стіну снігу то тут, то там, залишаючи по собі глибокі тунелі у просторі. Здавалося, з цієї висоти він може відіслати свій літак із плакату чи Барбариски, і він полетить так далеко, що зможе згодом навіть долетіти до якоїсь казкової вежі (можливо, навіть джвох таких високих веж), і врізатись у їх верхівки. Проте він не хотів, щоб щось подібне трапилось, адже не бажав людям зла, зрештою, зло кожен робить для себе власноруч. Це могло статись лише із необережності його побілілої холодної руки, залитої по лікоть яблучним соком.
Л. підняв очі до неба, і воно враз заліпило їх сніжинками, і кожна із них точно знала своє власне місце у його очах, буцім вони були частинками великого паззла, буцім все було давно прораховано і передбачено, як невистачаючі елементи у таблиці Мендєлєєва. Спалах сліпучого світла. Істина.
ID:
319091
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.03.2012 20:10:28
© дата внесення змiн: 04.03.2012 20:10:28
автор: del
Вкажіть причину вашої скарги
|
