Тридцяти градусна спека - а по суті зима.. Світ такий холодний.. Сам по собі. Легкий подих вітру колише дерева. Куди? Навіщо? - Нічого не хвилює.. Сам по собі.. А трави хитаються, мимоволі, без бажання і без покори.. Бо так має бути. І вони нічого не змінять.. Не намагалися? - Можливо, а їм це і не треба.
Так, не треба. Вони не люди, не ті дивні істоти, що живуть у боротьбі, живуть боротьбою, з самим собою,у вічній боротьбі.. І ніяк не заспокояться, ніяк не зупиняться. Все летять у тому нестримному вирі. Куди? Навіщо? Чому не можуть на хвилю спинитися, поглянути назад, на пройдений шлях, на помилки попередників.. Зробити в решті- решт висновки і не повторювати історію.
Дивні істоти люди.. Вся багатогранність буття лежить у них під ногами, а вони не помічають елементарного, і самі ж не розуміють чому.. Вони окрилені чудовими ідеями, мріями про ідеальний світ, але в той же час не можуть зробити ідеальним навіть самих себе..
Вони хочуть безсмертя, але часом їм не хочеться жити..
Вони сподіваються на інших, але не бачать що шлях до вирішення проблем починається передусім в собі..
Вони хочуть.. Вони багато хочуть.. А ще менше роблять для здійснення своїх бажань, закриваючи їх тавром "НЕ МОЖЛИВЕ".. Дивні, дивні істоти. Надто дивні щоб зрозуміти свою дивизну.Шукають щось нове пірнаючи в стереотипи, намагаються "відкрити Америку", закриваючи очі що вона вже колись була на карті світу. А ще дивніше, що не помічають навіть того що їх оточує, в матеріальному світі, світі матерії. кажуть, він є обмеженим. Але для мене він - усе. Що варті ті безладні простори Вселенної, якщо про них можна лише здогадуватися, в порівнянні з нашим світом. А ми - люди, дивні ми істоти, ми цього не цінимо..
Так, не цінимо - знову боремося, між собою, без важливої причини, через себе самих, знов ідем у бій - окропляємо кровю рідну Землю, воюємо між собою..
Коли це скінчиться? В якому тисячолітті? .. і не знаходимо відповіді на свої власні питання, тому ввели такий термін як риторичні запитання, дивні, дивні істоти.
Чудовий твір, зрілі виважені запитання.
Вибачаюся за невідомого мені знавця, що оцінив той щирий політ думки на "задовільно"....Ми іноді не хочемо або не вміємо читати.
Чхайло Анна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике спасибі Вам! чесно дуже-дуже вдячна за Ваш відгук. Особливо приємно чути про зрілі думки та запитання, варту уваги проблематику, яку я підняла у своєму творі у мої чотирнадцять років=)
