Все глибше й чіткіше охоплює душу
твій милий, непрошений образ.
І серце тривожить щось щире і ніжне,
мов перли росинок на рожах.
Із запахом меду і поля в колоссі
гойдаються хвилі від вітру,
в твоєму , як хліб, запашному волоссі,
голублячи вроду розквітлу.
Сумна ти зі мною, думками далеко,
між сонця і всього, що любе.
Мене ж там немає і мабуть не буде,
там інший тебе приголубить.
По дню, вечорами, у тайні від мене,
тікаєш від себе, небого.
І ніч огортає між нами несміло,
протоптану нишком, дорогу.
Стою на розпутті, в розпуці, самотньо,
без сонця, без щастя, без втіхи.
Холодні росинки з незрілих пелюсток
на серце лиш капають стиха.
1989р.
. . . . . . .
Буває всяко в житті,
буває різно.
Любов приходить до нас,
та пізно.
Струна у серці дзвенить,
та впала
у пристарілих руках
гітара.
З душею тіло уже
не в злагоді.
Літа несуть його
у тихі заводі.
Лиш пам'ять
в грішнім саду
зосталася,
де була молодість,
де юнь кохалася.
дякую 
дякую за відвідини 
