Власне, а що потрібно щоб опинитися за межею? Майже нічого. Просто переступити її. Так, переступити - ні більше. ні менше. Головне перед цим подумати чи воно тобі взагалі потрібно...
Це я вже кажу так... З власного досвіду. Я тоді не подумав. Чому? Гарне запитання. Колись, можливо, я над цим задумаюсь.
А зараз я біжу безлюдним провулком з надією, що не буду спійманий. Так, за мною полюють. Як за твариною. Як за диким хижим звіром. Хто? Та ці дядьки в кітелях та фуражках. Вони думають, що мене спіймають. Ні, мене не так просто взяти...
УФФ!!
- Попався! - лунає наді мною голос.
В наступну мить кайдани замикаються за моєю спиною... От тобі й маєш...
...
- Сім років!
Так, непоганий вирок... Сім років моєї юності буде проведено за гратами. Що ж, принаймні правосуддя взяло гору. А, може, просто адвокат - ніщо. Ні, я винний. Я знаю про це. Але за решітку мені не хочеться.
Та прийдеться.
...
Камера виявилась непоганою. Крім мене там сиділи ще двоє якихось чоловіків - один старший, інший молодший.
- Ти хто? - подав голос старший.
- Степан.
- За що строк мотаєш, Степане?
- За "мокруху"...
Молодший заіржав. Старший пхикнув.
- Це ж кого ти на той світ відправив?
- Викладача...
Молодший присвиснув.
- Ну, сідай, Степ...
Я кинув речі на вільну лежанку і сів поруч...
Так, я вбив викладача. Ну, не просто так. Я ж не псих якийсь... Власне, через нього мене виключили з вузу. Ні, винний був не я. Ну, може я, але в основному він. Цей викладач чомусь уявив собі, що в нього дуже шикарне почуття гумору. Мабуть, через те, що студенти сміються з його жартів. Він ж не думає, що це банальне "дуполизання". А це так.
І от якось він вирішив приколотись і кинув жарт у мій бік стосовно моєї зачіски:
- З такою причьоскою тікі дворніком працювати, а не в вузі вчитись...
У мене, звичайно, є почуття гумору і непогане, тому на його фразу я відповів досить гостро:
- А з вашою взагалі треба дзеркала минати, щоб не луснули бува...
Ні, зачіска в нього справді ідіотська. Це всі знають. Але він почервонів, потім побагрянів, вигнав мене з аудиторії. Потім на кожній парі зиркав у мій бік сердито. Потім на контрольній поставив мені найнижчий бал, хоча там половина точно була правильною. А на екзамені оцінив кожну з моїх відповідей по мінімуму. Як і на кожній з наступних перездач... І невдовзі після сесії мене виключили.
Минуло кілька днів з дня виключення. Був вечір. Я з друзями сидів у барі і попивав пиво. Насолоджувався часом, поки не забрали в армію... За столиком в кутку я помітив його... Того самого викладача. Він пив пиво, кидав фрази у бік дівчат, вони хіхікали, а він вважав себе, мабуть, ледве не Петросяном.
Я поставив бокал на стіл і встав зі стільця.
- Ти куди? - кинув один з друзів.
- Зараз... - відповів я і підійшов до столика викладача.
- Степан? - здивувався той. - Ти ще не в армії? Ха-ха-ха... Прапору щось скажеш щодо його причьоски... Ха-ха-ха...
В той момент він був єдиний, хто сміявся над своїми жартами.
- Так, я, Сергій Йосипович... - сказав я. - А зачіска в мене не гірша за вашу... До речі, в мене ще боржок...
- Так? - здивувався той.
- Ага, - посміхнувся я.
Різким рухом я схопив одну з пляшок на столі і з усієї сили вдарив нею по голові Сергія Йосиповича. Той скрикнув і впав зі стільця. Я підбіг, вдарив його по голові ще раз, бризнула кров... Той ще скрикнув. Я почав його бити ногами і вже чомусь розбитою пляшкою...
Наступним моментом я пам'ятаю друзів, які мене тримають і відвідувачів бару, які репетують... І сирени надворі. Потім я вириваюсь і вибігаю надвір... Позаду крики й тупіт ніг...
- Чуєш, братан, жрачку принесли, - чую я.
Повертаю голову. Біля мене стоїть молодший зі співкамерників.
- Дякую, - киваю йому я і піднімаюсь з койки.
...
