гра з бісером переросла в війну.
і ти одна це знала. знала!
продовження не було...
і це було видно по твоїх очах.
коли закінчувався кожен сет,
коли кидали карти, коли тасували,
і коли він прийшов…
коли зробили з шепоту ланцюг
і били ним по пересушених вустах,
коли пітьму зробили сонцем, -
розмалювали її сонцем по краях...
твій сум...
твій смуток розчинили і нагріли,
твій сум зняли, як з молока вершки,
твій смуток в жовте й зле перетворили,
лишили лиш сироватку і змивки від душі.
став писарем… тепер я бачу й пишу
про тебе. переписую твої слова…
що не змогла сказати, що сказати не могла…
і що навіки в пам’яті твоїй гранітом ляже…
забуті ласки, яких, скоріш за все, й не було
липневі казки буть яких уже не може,
вишневий цвіт і сонце в підвіконня…
не буде більше. все скінчилось.
ні, не все – ось є твій сум…
коли зробили з шепоту ланцюг
і били ним по пересушених вустах,
коли пітьму зробили сонцем,
розмалювали як попало променями по краях…
твій сум...
твій смуток розчинили і нагріли,
твій сум зняли, як з молока вершки,
твій смуток у брудне виття перетворили,
лишили лиш сироватку і змивки від душі.