Мене усе житя обманують
І я живу у пустоті
Сердець бездонних
Ваших вакуумів,
Лишилась я насамоті.
Їм наплювать на мене.
Так уже
Чомусь складається життя.
А мені байдуже,
Так байдуже,
Що плачу безупину я.
Я загорнуся в свою мантію,
У кокон -
Мій новенький дім.
Тепер я буду лише лялечка,
Та вам байдуже, втім.
Я пережду цей час,
Страждатиму
З собою я насамоті,
А ви про мене і не згадуйте
Ніколи більше у житті.
Прийде пора моя -
Розвалиться
Моя хатинка і
Тоненькі крилонька
Розправляться.
Тепер - нависоті!
Тепер оновлена, барвистая
Кружляю між квіток.
Для мене головне лиш витоять.
Сьогодні вистоять.
Лиш крок,
Маленький порух -
Все розкришиться
І рухне мрія там моя,
Та не багато вже залишилось
І сильна ще душа моя.
30.03.2011
гарненько, якщо це метафора така і ви себе в образі метелика і личинки і кокона зобразили, цікаво досить, не переймайтеся так, все буде добре. а якщо це просто віршик, але просто не може бути, всерівненьки це ваші переживання як не крутися, то теж нормально.
сподобалося. все буде добре
Maggie Bee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Мені дуже приємно, що Вам сподобалось...
Звичайно, це все про мене, а як же інакше...
"Самба белого мотылька..."(В.Меладзе)
як бачиш, ми всі крихітні метелики у своїм коханні, і кожен з нас прагне злетіти, навіть над вогнем болю!
сильна ще душа моя - гарні твої слова!
Maggie Bee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00