Це означає, що день 14 жовтня ( от згадався мені невчасно посеред зими! ), показавши себе у всій красі, врешті вклонився і почвалав за лаштунки впевненою ходою здобутого успіху. Така вистава, сплеск різних, діаметрально протилежних емоцій, яких не було давненько, які були необхідні, як щось. без чого поганий настрій, найлютішій мій ворог, псує дні. Така вистава зачарувала навіть більше, ніж несподівано приголомшлива гра акторів на сцені театру міста Н..Там я взагалі заклякла у своємі кріслі у першому ряду, з роззявленим ротом і блискучими очима. Дивувалась вкотре вже вишуканою грою, мімікою, рисочками облич, напівусмішками, шо викривали таємниці майстерності, злетом брови чи сльозами- непідробними сльозами головних героїв...
Сьогодні у мене не було ніякого горя.
Я заляпала свою єдину улюблену сіру куртку в чорнило, що раптом чвиркнуло з непокірної ручки.
При чому пляма підступно з'явилась на правому рукаві, саме на тому місці, де повинен бути згин зап'ястка. Скидається на те, ніби я весь час невиправно і безповоротно пишу, пишу,пишу..
Я була б радісінька, якби так і було!..А за ці два тижні після зникнення вересневого флеру, я ні на що, окрім заголовків ймовірно майбутніх віршів не спромоглася.
Підозрюю, що писати слід із заплетеним волоссям : сьогодні в мене коса на ліве плече. На ліве, тому що на правому і так груз ненаписаного, недодуманого. Півосені я вже радію своїм дням простоволоса, лише сьогодні відбулась спроба владнати цей безлад на голові, навіть сама цю спробу спийняла,як намагання систематизувати щось поза собою.
Тепер ВОНО на папері. Ну, і ще ,звісно, на кофтині. Жаль, якщо на цьому папері нема нічого, окрім чорнила...
А якщо все ж є, якщо є, то сьогодні у мене не було ніякого горя.
Були спроби боротись проти чорнила різними способами хімічної дії, були магазинні вареники, які вперто відмовлялись відокремлюватись одне від одного. Це ж треба, така ланцюгова вірність колективу, така єдність, котру зруйнувало лише вторгнення ложки у каструлю з окропом, куди я кинула цей взірець національно- вареникової єдності- цілим, як пам'ятник галушці. Реабілітувала цей кулінарний витвір додаванням цибулі, спецій, кріпу й петрушки, шматочків сала і двох виделок.
Ох, створила таку собі енергетичну суміш- на сніданок собі і своїй сусідці по дням.
Сьогодні у мене не було ніякого горя! І не треба. Всі, кому треба, почули мою неадекватно- мудру реакцію, тобто невиправну радість ,у відповідь на зіпсовану кофтину, і на адресу виготовника моєї кульково ручки.
Почули і вирішили, що неприємностей з мене вже годі, на весь мій щасливий вік. Адже забагато вже світової енергії витрачається на них. А її у світу і так малувато буде!
Добре, якщо стане на дві порції вареників з картоплею. На дві! не хочу бути самотньою. Дякую
ID:
241423
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2011 13:57:35
© дата внесення змiн: 31.01.2013 18:13:58
автор: Світлана Пражко
Вкажіть причину вашої скарги
|
класно. Весь твір читав з посмішкою. Такі деталі як коса на лівому плечі, "чорнило непокірної ручки"... Справді, якось по доброму все написано. Настрій підняло
