Холодом зжимаются… повіки?
Руки колять, б’ється ця душа
Наповняєш тихим льодом ти мої вуста.
І присівши, вечір давній, щоб відчути,
І приставши, дивлюсь на зірки
І цього навік не заховати – хмари поплили
Бігають мурахи, холод заповняє всі місця
Чи іду тебе шукати, а чи треба бути? ніби не своя…
Та чому питати я не можу? Все ж чому?
Я любов’ю марю, нелюбов’ю ти показуєш мені буття
Дишеш, дишеш, холоду не чути
Ти торкаєшся чужих, і все!
Годі вже шукати, досить говорити
Що воно несе, що воно несе?
Біль. Яка різниця? Страх – а це не страх
Просто я б могла любити…
Жаль, що ти кидаєш все це у сміття.
