Проминуло ваше любе літо,
І осінь познайомила з журбою,
Була ти в юності як Афродіта,
А він був зачарований тобою.
Й здавалося,що вічність- у коханні,
І кожна мить натхненна добротою,
А сивини, що часу притаманні,
Здавалися лише чудною грою.
Та як літа промчали одержимі,
Принісши старість сиву із собою,
Ви стали,в раз,чомусь,чужими,
Й не називаєте любов святою.
Чи ваші душі грішні потомились,
Чи поросли рудою кам`яною,
В байдужості біді лихій змирились,
Омивши долю прикрою сльозою...
