ці несвяткові серпантини рейок
звиватись під скупим промінням зірки
не втомлюються як і мої руки
змикатись горизонтом за спиною
пожежний малювати горизонт
як поле що твоє і без подряпин
поки що бо вже скоро потяг
наблизиться на страх впритул до мене
і блимне сяйвошоком ліхтарів
так очі в очі з потягом шаленим
зустрінем поїзд що стрілою в суть
і сутінь червоним сірим ріже вістрям морок
страшні веселощі як promise про неспокій.
Як для двох душ солодка карусель
і ще цукерка небеса міст осінь
і ще цукерка щоб
отак
ділитись щастям в урбанії поїздів...
І потягів.
