Цього літа я відпочивала біля моря, найбільше з побаченого мене вразило те, як народжується новий літній день.
Зараз осінь. Надворі мряка, у вікно кришталевими крапельками стукає дощ. В заплакану шибку зазирає круглолиций місяць-молодик. А я сиджу в теплій кімнаті та мрію про море.
Літня ніч така темна, що, здається, ще два кроки—і земля скінчиться, а далі…А далі—безодня: темна, страшна, невідома. Та що то виблискує у пітьмі? Підходжу ближче…У місячному сяйві виблискує сріблом морська піна, вона то підкочувалась до берега, змушуючи розмовляти між собою маленькі камінчики, то відкочувалась далі, йдучи назустріч місяцю.
Ось небо засіріло, темінь почала ховатися в щілини гір, чорний колір ночі втопився у синьому сяйві новонародженого дня. Надворі все стихло, принишкло, зустрічаючи перші промінчики небесного господаря. Як добро перемагає зло, так і день переміг ніч. Повітря нагрілося від сонячного проміння так, що, здається, воно зовсім не рухається, лише гігантські дерева зрідка перешіптуються між собою, потурбовані вітерцем-шибеником.
Я біжу до моря, яке так приємно дихає прохолодою, щоб сховатись у його синьо-зелених долонях.
Пробіг ще один літній день. Сонце похилило свою золотокосу голівку до заходу. На гладенькій поверхні моря видно червону сонячну доріжку, яка веде день далеко за край землі.
Проміння сонця востаннє позолотило верхівки дерев, зазирнуло в кожну щілину гір, метнулося на зелену галявину і сховалося за пухнасту сиву хмару.
Господарство сонця на небі пройшло, його змінив місяць; ніч обсипала все небо зорями, а частину зірочок заховала на дні моря. І коли прийде новонароджений день, він і сам втопиться в синіх та лагідних очах води.
З натхненням і щирістю передано пейзаж моря, ночі, сонця. 
Молодець! 
