Забігла моська влітку в ліс,
Чого, лиш Бог те знає...
Там під кущем в тіні приліг
Вовк ситий - знай, куняє.
Тій мосьці варто б дременуть,
Сховавши хвіст між ноги -
Їй захотілось щось утнуть
Над ним без остороги.
„Агов, ледащо, чом лежиш?
А, ну, іди геть звідси!
Чи ти не знаєш? Мій це ліс!
Зайняв чуже ти місце!
Який ти вовк? Старезний пес,
Розлігся, шолудивий,
Обліз, поси́вів, схуд увесь -
Та геть іди, паршивий!”
Тут вовк прокинувся. Лежить.
На моську люто глипнув,
Зірва́всь на рівні – і умить
Загриз - не встигла й хлипнуть.
...
Як моська ти – втікай скоріш,
Уздрівши вовка злого,
Життям заплатиш ні за гріш -
Й не встигне допомога.
Отямся, мосько, не гарчи
Із вовком на побачках,
Бо вовк – це вовк, хоч і старий,
А ти – дурна собачка.
11.06.2010
* Варіант, опублікований в альманасі "Скіфія-2012-Зима":
Забігла моська в темний ліс
Із дому по дорозі -
У тіні там собі приліг
Вовк ситий у знемозі.
Їй би чим швидше утекти,
Узявши руки в ноги -
Та, мов наїлась блекоти,
Гарчить без остороги:
„Ей, сіромахо, не лежи,
Анумо, геть ізвідси!
Хіба не знаєш, чий це ліс?
Моє тут завше місце!
Хіба ти вовк? Старезний пес -
Облізлий, шолудивий,
Ще й посивів та схуд увесь
І зовсім запаршивів!”
А той прокинувся, лежить,
На моську глипнув тупо,
Зірва́всь на рівні – і умить
Роздер нахабу люто.
...
Маленька мосько, чим скоріш,
Уздрівши сіроманця,
Щоб не пропасти ні за гріш -
Біжи аж за край сонця.
І без потреби не гарчи
У вовка на побачках,
Бо вовк - це вовк, хоч і старий,
А ти - дурна собачка.
Радий, що Вам сподобалось! 
Дякую! 
