. "Чи сон, чи дійсність...
Усе переплелось у нашім світі."
Сьогодні вночі,
Коли темінь надворі,
Коли розкричались сичі
І згасли стривожені зорі,..
Сон дивний і важкий
Опустився на груди...
Сниться тривожно мені,
Що Україна горить у вогні,..
І здалеку зграя ворон піднялася...
А мимо ідуть... і ідуть ватажки,
Ідуть... крізь віки, -
Здавалось -
Рахунку не буде...
А поруч з ними
Чудна якась дама...
То, як відьма - стара,
То красива артистка,
То юна, як фея -
Фігура хистка,
Як в піснях Орфея...
(По дорозі іде, а сліду нема...)
Придививсь, а на ній
Одна мішура
Та на губах, ніби гній,
Кровава помада...
Питаю направо
- "Хто це така?.."
- "Це вічна супутниця наша.
Звуть її - Зрада."
Оглянувся довкола -
Кругом садами
Цвіте Україна...
А Зрада іде
Крізь луги і поля
І квіти ласкають
Костляві коліна,..
А перед нею відкрита
Нещастна і бідна
Планета Земля...
... Раптом зморшками вкрились
Родючі поля,..
І не розкішні ліси,
А страшні буреломи...
І чую Землі надривний крик:
"Коли,.. вже коли,..
Коли буде зміна...
Зміна ваших думок,
Зміна ваших ідей...
Ну зробіть хоч б крок,
Ви ж плем'я людей!!!"
Україна і зрада -
Дві різних сестри.
А між ними еліта,
Яку важко розвести,
Яка завжди поруч,
Яка завжди рада...
Та вічно множить
Горе народу,
А девіденти
Кладе в гаманець.
Пісні співає
Про нашу вроду...
Та хіба їх хвилює,
Який буде кінець...
Україна і зрада...
Ніби дві сестри,
Як перемога,
Яку важко нести
Та жалко кинуть...
... Коли поглянеш
В глибину сиву,
Як ми вмирали,
Стискаючи гриву
Степового коня...
Де наша слава?
Від Аскольда і Діра
До Святослава...
І як Володимир... -
Кривава віра...
А ще Богдан-Зеновій,
Разом з ханом Гіреєм
Просили миру
В ворога свого,
В ляха Казимира...
А дальше Грушевський
Полки розпустив
І триста студентів
Мусіли вмерти,
Бо він Муравйова
В Україну впустив...
А потім Петлюра
Все вимагав
Лишити Грекова
Всіх його прав
Все смерті жадав
Петра Болбочана...
І що то за доля -
Відкрита рана...
І скільки їх було,..
Де цьому кінець?
Затягнуло в намулу,
На Купала вінець...
Чим ми завинили,
Що Богом дана
Нам доля нещасна?..
Що грудьми прикрили
Свого жадного пана,
Який завжди бачив
В собі фараона...
І сипались голови
Козаків та холопів,
Неначе кровавії... грона.
І завжди зрада...
Спочатку, як радість,
Як Переяславська Рада,
А потім... потоки крові
На батуринських мурах.
І гіркі сльози
На лицях похмурих
Козаків уцілілих...
Ми знову родились.
Жевріла надія,
Що вийдем з руїни...
Що всі вороги,
Кровожадливі півні,
Вже крові напились
І говоритимуть
З нами нарівні...
Та наш президент
Зняв з України
Військові штани.
(Безприцедентний момент.)
"Дивись увесь світ,
Які ми мирні,..
Ми ж не хочем війни."
(Які ми овечки -
Тихі та смирні
Серед зграї вовків...)
А коли ми хотіли
Цю злую зайду,
Ту кровожерлеву відьму?..
Та в якій країні
Через нас згарища тліли?..
На який сніг,
На який лід
Ти хотів Леонід
Юні душі знову
Покласти?..
Де нам взяти тепер
Триста нових пластунів,
Так щоб Марс їх не зжер...
І як нам завтра
В безодню не впасти...
Та ні!..
Зрозуміти я не зумів -
Уже триста тисяч,..
А вони ще... й не родились.
А ви елітні сльози
Публічно лили
І в храмах молились,
Вчорашні отці-атеїсти.
І голосили,
Що немає селянам,
В степах чорноземних,
Сьогодні, що їсти.
І треба пшеничку купляти
В далекій Канаді...
Які ми "щасливі"
У своїй вірі...
Кульгаєм по ниві -
Мороз аж по шкірі...
Та, що ми бачим,
Та що ми знаєм?..
Сліпі йдем неначе
І хтось там махає
На нас нагаєм,..
А ми то регочем,
То тихо вмираєм...
Ніч розморила
І сон мій застиг.
Душа піднялась
Мовчки на крила,
А я за нею
Так і не встиг...
... О, зрадо чорна!
О, грішная сестро!
Нащо кинула долю
В бісові жорна.
І розмолола!..
З скрегочащих жорен
Виходить "маєстро"
І душі виймає
З чорного фрака
Та мовчки кидає
Їх в темну безодню.
... І сіра мряка...
... Я аж здригнувся
І сон мій пропав.
Відразу проснувся,
Як би ж я знав,
Де час наш спіткнувся...
Я ніч би не спав
І в темінь дивився,
В неба сили черпав,
Щоб сон цей не снився...
О, Боже мій милий!
Коли ж не було
В нас тої зради...
Он слуги народу
Дають нам поради,
Як гарно жити,
Як веселитись.
З меду горілку
На щастя пити
І їх прославляти
За їхню вірність...
... Веселися козаче,
Гуляй скільки можеш,
Не слухай, як плаче
Старенька мати...
Сьогодні ти радий,
Веселий неначе.
А завтра, як знати,
Уже неудача...
І підеш по-підтинню
"Лахміття" збирати...
... Дери козаче
З товариша шкіру,
Не дивись, що він плаче,
Кажи,.. що знаєш міру,
Що щастя на нього
За рогом чекає...
А він і не вірить...
Це ж щастя він має,
Що брат його "любить".
Бо він і не знає,
Хто його згубить...
Та і сусід чекає
На жупан козачий.
Йому все одно -
Сміється, чи плаче
Козак той нещасний.
Головне,
Що руки в мозолях...
Та чорна земелька
У того "Омелька"...
... О чорна зрадо!
Як ти сховалась
В красивії шати.
З завітної мрії
Зробила помаду...
І наша надія
Тебе не зуміла
Сьогодні впізнати.
Усмішка Іуди -
Твій поцілунок...
Повзе по світу
Облудливий трунок.
І за собою
Несеш ти руїну...
Де ти бувала,
Куди ти ходила?
Чому ти обрала
Мою Україну?..
Чому ти шматуєш
Нещасную Неньку?
Чому розбиваєш
У неї серденько?..
2000 р.
ID:
186911
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 29.04.2010 20:15:48
© дата внесення змiн: 18.09.2016 19:34:08
автор: Д З В О Н А Р
Вкажіть причину вашої скарги
|
) 
