Думки:
- Хто ти? Хто тобі дозволив залізти в мої думки?
- Не бійся мене. Я тебе не скривджу. Послухай мене.
- Відстань! Ти мені заважаєш! Яке ти право маєш слухати мої думки?
- Я тобі не зашкоджу. Довірся мені…
- Так! Головне заспокоїтись… я повинен втекти звідси кудись інакше, де вона не зможе читати мої думки, головне відірватися від неї на велику відстань… так, все буде добре…
- Ти від мене не втечеш…
- Втечу! Побачиш…
- Хі-хі… дурнику, я тобі кажу що не втечеш…
- Думаєш можеш читати думки, то тобі все дозволено? Я тебе не запрошував, геть з моєї голови! Хто ти? Раптово це не ти дівчина з чорним волоссям, в чорному плащі? Так це ти, я знаю, ще й дивишся на мене…
Вголос:
- що витріщилась?! а?!
- чо…
- що? Думаєш можеш читати думки, то тобі все можна?!
- Ви що?…
- Це я що? Це ви що, яка наглість… і вам не соромно?
- Та ну вас!..
Думки:
- що ти не досяг своєї цілі? Ти не вибив слів що це вона читає твої думки і говорить з тобою, ха-ха! Що? Не знаєш що робити? Тобі соромно, бо ти накричав на дівчинку ні за що. Подивися всі почали тебе сторонитися… Глянь! Вже зелене світло! Може все ж перейдеш дорогу і покинеш це місце? А?
-так я перейду! Але попереджаю що якщо ти будеш продовжувати сидіти в моїй голові то…
- Стій! Не переходь дорогу! Стій тобі кажу!... Ну що? Ти все ще думаєш, що я те дівчисько? Ні! Бо ти побачив що вона вже під колесами… ха-ха… а знаєш що могло бути без мене? Авжеж ні, ти опинився б на її місці… тепер ти впевнився, що вона це не я, вона зараз лежить без свідомості. Де ж я? а? знайди!.. може я та старенька жіночка? Поглянь!..
- Це не можеш бути ти…
- Чому ж? це саме я… подивись я схилилась навмисне щоб зробити вигляд ніби мені важко дивитися на те що сталося, я плачу, але це тільки зовні, щоб інші нічого не запідозрили, а насправді я зараз всередині тебе я бачу тебе наскрізь.
Вголос:
- Це вона винна! Вона все знала! Мало того вона все це підстроїла, навмисне…
- Чоловіче… за що ти мене виниш?
- Не слухайте стару! Вона все знала! Її треба в суд! Люди послухайте мене!
- Ти що дурак? Ти що не бачив, що її збила машина, а старенька була метрів за 10 від неї…
- Це ви дурак! Стара все вчинила навмисне…
Думки:
- ха-ха! Ну що? Ти думав я тобі відразу зізнаюсь? А замість цього ти отримав по пиці! Ха-ха! Дурник… я тобі рекомендую йти звідси якнайшвидше – до тебе тут не дуже привітливо тепер будуть ставитись… о, і ще, якщо ти відійдеш далеко, я не зможу бути в твоїх думках, я ж вже стара, і не вженуся за тобою, а на відстані читати думки признаюсь не можливо.
- Ти!... Ти!... Знаєш хто ти?
- І хто?
- Ти чудовище!...
- Дякую за комплімент…
- Ти стара, ти дура… Ти зіпсувала настрій багатьох людей… Ти винна у цій біді… із-за тебе постраждала ні в чому не винна дівчина…
- Ну це з якої сторони подивитися. Не забувай що на її місці міг опинитися ти… Я думала що ти більше вихований і подякуєш мені…
- Тобі? Вжитті не подякую… краще б я потрапив під машину…
- Е-е-е… ти дурачок… якби ти потрапив би під машину вона б залишилась здоровою, а в такому випадку від неї шкоди для суспільства було б стільки, що ти проклинав би сьогоднішній день все своє життя і не тільки ти…
- Яке ти право маєш про неї таке говорить… ти навіть не знаєш її…
- А ти знаєш?...
- Ні! Але і ти не знаєш…
- Знаю… повір мені…
- Я тобі не хочу вірити, ти весь час брешеш…
- Так я люблю обманювати людей, вони інколи такі смішні і такі дурні…
- Людей, а ти ніби не людина… Але і в правду ти не людина ти просто стара дура, яка вважає себе кимсь з не багатьох…
- Хі-хі! Ти все ще думаєш що я та старенька… ні це не я…
- Це ти!
- Не я!.. хоч доказів…
Через хвилину:
- Ну що? Ти все ще думаєш, що я старенька жіночка? Звісно ні… вона ось уже хвилину лежить мертва… Як настала смерть? Цікаве питання… і така ж цікава відповідь… просто померла і все… Життя надто складне, і ця складність настільки проста, що важко повірити що воно таке просте, тому воно і здається складним…
- Життя складне! І всьому виною ти!
- Ха-ха! Життя не складне! Просто люди люблять видумувати собі проблеми.
- Ти моя проблема і знаєш я тебе не видумував…
- Як це не видумував?
- Отак…
- Звідки ж я тоді взялась?
- Не знаю…
- А я знаю… Ти мене придумав. І не треба перечити. Я «витвір» твоєї уяви, я «персонаж» твого життя в сні…
- Ти зовс… Зачекай! Ти хочеш сказати, що я сплю…
- Хі-хі! Ти вірно сказав, що я «хочу сказати», але не можу ти обділив мене голосом, тому я тільки можу говорити думаючи…
- Зачекай це не реально…
- Чому?..
- Я не можу спати… я відчуваю все що навколо, я відчуваю цей холодний вітер, одіж в яку я одягнений, асфальт під ногами… Все… Все… У вісні не можливо так відчувати…
- Чому не можливо…
- Тому що це сон…
- Запам’ятай відчуває не тіло, а мозок…
- Все одно щось н…
- Не віриш, я знаю… Але подумай де ти міг ще побачити, як не у вісні собаку одягнену в дорогий костюм, кота з мобільним телефоном в лапі, людей які ходять на руках,….. і в кінці кінців Сонце зеленого кольору…
- Нем… Який я дурень!.. Як же я відразу не зрозумів… Це ж все неможливо, значить це сон…
- Так сон… І вгадай хто я…
- Витвір моєї уяви…
- Це зрозуміло, але хто я є у твоєму сні?
- Не знаю…
- Я твій охоронець…
- Моя особиста охорона? Це класно…
- Чому ти так думаєш?
- Як думаю?
- Що мати охоронця класно…
- Ну тепер мені нічого не загрожує, я в безпеці… Чи не так?
- Ти повністю правий, зі мною ти в повній безпеці я тебе захищаю від усього... Але послухай створюючи мене ти зробив велику помилку…
- Яку?.. Що може бути в цьому поганого?
- Це ти зрозумієш, але не зараз… Ти будеш проклинати себе за те що створив мене…
- Чому?
- Всьому свій час… пізніше зрозумієш...
- Ти повинна мені сказати «чому?», я наказую!
- Не скажу…
- Я тобі наказую!!!
- А я не хочу виконувати твоїх наказів.
- Ти ж мій охоронець, ти повинна це робити.
- А з чого ти це взяв? Я тебе охороняю, але накази аж ніяк не повинна виконувати, ну якщо сама не захочу…
- Ну добре не хочеш, як хочеш. О! як я тебе назвав, а то ми спілкуємось, а імені твого не знаю.
- А в мене не має імені…
- Як це нема?
- Це твій світ і в ньому ні в кого не має імені. Навіть у тебе:).
- Як це?
- Отак це. Як тебе звати? Бачиш ти не знаєш, бо в тебе немає імені.
- Добре. Я зрозумів ні в кого не має імен. Це цікаво. Але мені ще цікаво, що я повинен робити?
- Хі-хі! Ну ти і кумедний. Це твій світ! Роби що захочеш!..
- Що захочу?
- Так. Твій сон, твій світ, твої бажання здійснюються саме тут.
- А я можу літати?
- Звичайно…
- Чому ж я не лечу?
- Ти не летиш тому що не віриш в це.
- Я вірю! Але не можу полетіти.
- Повір повністю, тоді полетиш…
- Я вірю! Я вірю! Я вмію літати! В мене є крила, я просто їх ніколи не помічав! Я полечу зараз!
- Більше віри!
- Я вмію літати! Мої руки мої крила!
- Більше віри! Більше! Щоб всі повірили!
- Я вмію літати! Я пташка! Мої руки-крила могутні!
Через хвилину.
Я лечу! Надзвичайне відчуття, відчуття свободи, відчуття сили, відчуття гордості адже я лечу. Вітер свистить в ушах, я жмурюсь, від зустрічного вітру в обличчя… Відчуття свободи.
- Я лечу! Ти бачиш?
- Так бачу…
- Клас! Я лечу хоча це не можливо…
- Хі-хі!
- Чому я впав?
- Ти сам поставив твій політ під сумнів.
- Я знову лечу! Ха-ха! Це відчуття… відчуття яке не можливо передати…
- Ти правий…
- Зачекай а котра зараз година?
- Ти сам вибираєш котрий зараз повинний бути час…
- Ні! Ти мене не зрозуміла, яка година зараз там у справжньому – реальному світі?
- Хоч почути відповідь?
- Так.
- Але спочатку я тебе спитаю.
- Давай скоріше!
- Що означає твій вислів «там в реальному світі»? що для тебе реальний світ?
- Реальний світ це світ в який ти можеш не вірити, але він є.
- Відповідь вірна…
- То котра зараз там година?
- 6:40
- Чорт! Мені потрібно просинатися. В мене сьогодні важлива зустріч на роботі.
- А хто тобі сказав, що ти проснешся?
- А чому я не проснусь?
- Я тобі не дозволю цього зробити…
- Чого?
- Я твій охоронець і повинен тебе тримати в безпеці, а якщо ти проснешся я не зможу тебе контролювати, адже я лише живу у вісні.
- Я тобі наказую дозволити мені проснутися…
- Я лише охоронець, а виконувати накази не зобов’язана.
- Не хочеш? Але я все одно проснуся.
- З чого ти це взяв?
- Скоро повинен задзвонити будильник.
- Він не задзвонить…
- Чому?
- Батарейка сіла…
- Що ж робити? В мене важлива зустріч, від неї залежить моя подальша кар’єра.
- А навіть якби задзвенів я б не дала тобі прокинутись…
- Що ж робити?
- Чим тобі не подобається цей світ? Залишайся…
- Відстань!!!
- Та я просто запитала…
- Ха-ха! Я знаю! Я розгадав цю задачку.
- Ну-ну… і яка відповідь…
- Для того щоб проснутися я повинен знищити цей створений мною світ тоді тебе не стане і я спокійно проснуся…
- Ну давай вперед героє!
Світ знищений, навколо темнота…
- Ура! Я зараз повинен проснутися! Все сон закінчився.
- Ні не закінчився…
- Звідки ти взялася? Я ж знищив свій світ.
- Ти знищив світ, але не мене…
- Як це ти ж частина цього світу?
- Ні, я частина тебе…
- Все я пропав… що ж роб… зачекай що ти сказала?
- Я частина тебе…
- Ти сама проговорилась. Як же я відразу це не зрозумів?
- Що не зрозумів?
- Ти частина мене, але ж я теж вигаданий у цій історії. Отже щоб знищити тебе я повинен знищити себе… Я геній!
- І в правду проговорилась…
Через хвилину
- я проснувся! Я проснувся! Ура. Так чим швидше одягтися. Так де шкарпетки? А ось. Чайника включить. Включив. Сорочка. Брюки. Галстук, де галстук? А ось він. Так випити каву. Зроблено. Де ключі? Де ж вони? А он кішка ними грається. Так готово. Зачинити двері. Так ось вже ліфт. Швидше, швидше. Так спустився тепер на пішохідний перехід. Червоне світло. Швидше! Ну! О зелене світло! Швидше переходити дорогу. А!.. Я лежу на асфальті. Моя кров на машині, яке ж знайоме обличчя дівчини і старенької бабусі. Я їх десь бачив. Мені дуже боляче. Так згадав де я їх бачив, у вісні. Помирати страшно. Але ж не я повинен був потрапити під колеса, а та дівчина, адже саме так було у вісні. А де ж ти, - мій охоронець?.. Немає… закриваю очі…
ID:
132784
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.06.2009 23:10:40
© дата внесення змiн: 05.06.2009 23:10:40
автор: Chudya
Вкажіть причину вашої скарги
|
