Чи то сонце сплело свої промені ясні?
Чи то місяць згубив свою тінь золоту?...
Зачудовано йду я дорогою вранці,
Зустрічаю чарівну,казкову красу.
Припорошені зорями трави пахучі...
в небі лине тужливеє "кру!"...
Хто ж ця дівчина мила,
Що так спритно і дивно ,
Розмальовує яблука в нашім саду?
Підлетіла,мов пташка,
До берізки стрункої,
Почепила і їй золотії стрічки,
Обняла два дубки
І у них,присоромлених,
Враз рум"янцем засяяли ніжні листки.
Довго-довго про щось
Шепотіла з калиною,
Ніжно гладила пишне намисто її,
А при зустрічі з кленом
Посміхнулась щасливо,
Диво-золото в коси
Заплітав він їй.
-Здрастуй,дівчино-осене!
Як люблю твою вроду,
Щедру ласку і вдачу
І красу неземну!
Чарівнице-красуне,
Подаруй мені казку!
Давай разом запалимо щастя свічу!
І в весільному танці
розцвітало кохання...
Осінь-дівчина з кленом
Поріднились навік,
Золота карусель
Золотого вінчання
Закружляла під музику
Буйних вітрів......
