Включаю, втикаю, вмикаю, сідаю,
Розслаблюсь, забуду, і, може, засну.
Навіщо, для чого, кого так чекаю.
У відповідь чую : «Віддам й не візьму».
В кімнаті, в палаті, в одному халаті,
Дивлюсь у вікно, як в кіно.
На вулиці люди й сніжинки патлаті
Спішуть опуститись на дно.
Підлога. До Бога далека дорога,
А може так тільки здалось.
Мені знадобиться твоя допомога,
аби тільки місце знайшлось.
На стелі рожевий відбиток постелі,
Зеркальна підлога блищить як алмаз.
Усе тут, неначе в міському готелі,
Повільно спливає ризиновий час.
На фоні долоні мовчить в телефоні,
Із дирок якого лиш дихання чуть.
Я наче у клітці, я в твому полоні,
Мене памятай і про мене забудь.
На зошиті хмари приносять удари,
І дзвони підхоплюють музику слів.
Нарешті припиняться наші кошмари,
І збудеться те, чого ти захотів.
Змішатись, зірватись, і щиро віддатись.
На ранок згадати, але не жаліть.
Комусь не змогла би я навіть продатись,
Із цього, мабуть, тобі треба радіть.
Кохати, любити, турботою гріти,
Снідонок у ліжко і каву у душ.
Любовю своєю ділитись як діти.
Будь-яке правило – зможеш – поруш!
ID:
117186
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.02.2009 19:36:07
© дата внесення змiн: 19.02.2009 19:36:07
автор: Айстра
Вкажіть причину вашої скарги
|
