Пливуть хмарини мов ікони,
усе у білому пуху –
попався я у неба лоно,
скажу вам ніби на духу́.
Немовби у сніги глибокі,
небесно-свіжу заметіль.
Куди лише́ не кину оком –
осту́да сіє звідусіль!
У хузі утонуло море,
укрив туман усе округ.
Зелені, гордовиті гори
орють його як землю плуг.
Шматками він у різні боки
пливе од берега увись,
ховаючи яри глибокі,
угору пасма потяглись.
У небі ластівки шугають,
спадають стрілами до ніг.
З вершини тепле сонце сяє,
а квіти укриває сніг.
Неначе у казковім світі
я загубився в морі гір.
Утрапив у чарівні сіті,
яких не бачив до сих пір!
22.04.2025
