весна поглядає тривожно
туман огортає поля
і ранок вдереться до кожного
якимось незвіданим бля
ще крок і реальність вся лусне
від згуби що виє в стіні
ще мить і змертвіє розпусне
чекаючи гріх навесні
все дихає ніби востаннє
все тягне до себе і б’є
цей ранок не просто світання
це все що у мене ще є
а шлях мов пророк на узбіччі
стоїть у розломах трави
це він в мою душу позичив
пробач що прокинувсь живим
***