*****
З кожним днем я наближаюсь
До своєї смерті.
Доти ж ніби захлинаюсь
Я у круговерті
Тих подій, які стаються
В світі цім щоднини,
Що із часом розстаються
З ним. На нім години,
Дні та ночі проминають,
А за ними тижні,
Місяці, роки… Всі знають.
Миті ж дивовижні,
Що із часом теж минають
І що не вернути,
В спогадах в нас залишають
Те, що не забути,
Те, що наше серце, наче
Сонце, зігріває,
Те, що кожен з нас найпаче
У житті кохає
І шанує, і цінує.
Навіть хай і нині
В цьому світі не існує
Вже його, людині
Слід його лиш пригадати,
В згадках повернути,
Як вона можливість дати
Те собі відчути
Добре зможе тої ж миті.
Думи й почування
Будуть всі ним оповиті,
Доки мить остання
Не настане. Розлучити
З ним вона лиш в змозі,
Як припиниш ти ходити
На життя дорозі.
Євген Ковальчук, 22. 05. 2021