Що сталося? Не можу я чому?
Вже цілий рік не вмію, чи не знаю
вірші складати як, та німоту,
таку тяжку, в моїх губах лиш маю.
Ви скажете - ось вже і є строфа,
чотири в ній рядка, вона готова.
Я не про те. Вже у мені стара
ця звичка - ставити до слова слово.
Порядок цей вирішує рука.
Я не про те. Колись чуттям збагнула?
Не відбувалося – від, до рядка –
було щось інше. Щойно? - Ні, забула.
Так, інше, те, хіба зазнало страх,
коли словами голосно бриніло,
саме, мов сміх, сміялось на вустах
і плакало, мов плач, коли хотіло?