Чорнобривці тішать цвітом душу вічно молоду.
Прожила без тебе літо, в осінь затишну іду.
Дні минали без ілюзій, не боліла голова.
Гріли: сонечко і друзів теплі приязні слова.
Серце радувалось літу, не торкалася іржа.
Лиш від тебе ні привіту, стала байдуже-чужа.
А недавно пробудився, повідомлення прислав.
Чи віконцем помилився, чи то гордість подолав.
Може бути, зла не маю, лиш немає вороття.
Ти в любові, твердо знаю запізнився на життя.
