Коханий, де ти? Присмаком полину
Вітри на шмаття душу кволу рвуть,
Закутану у чорненьку хустину
Із болем серця в незбагненну суть.
Чом саме ти? І чим я так згрішила?
Шукаю відповідь у неба. Та дарма.
Війна обтяла не одному крила
І падаю в безвихідь не сама.
Прийшла біда неждана до порога
Вже більше я тебе не обійму.
Коханий, де ти? Вже побачив Бога?
В благанні руки зараз не здійму.
Не поцілую ці вуста пришерхлі
Боями на пропаленій стерні...
Ні, я не хочу з пам'яті все стерти,
Щасливі миті залиши мені.
Без тебе дні здирають по-живому
Проміння сонця. Плаче дощ слізьми.
Пропік солоним душу. Втома, втома...
Це сталося не з нами, це не ми.
Це ніби забрести в глибоку воду,
А сил добратися до берега нема.
Бо шлях занадто довгий. Вкрило льодом
Бажання повертатися. Зима...
Коханий, де ти? В небі неозорім
Ти разом з побратимами в раю.
А я ховаю у закутках горе,
Із мокрою подушкою встаю.
Встаю й молю:" Мій любий, ще заглянеш?"
У сни солодкі, де життя цвіло
З тобою. Ні, кохання не зів'яне,
Бо в книзі долі все, що в нас було.
Л.Г.
Після такого вірша не зразу знайдуться слова для коментаря,потрібно прийти в себе.
Так сильно,так зворушливо,до хрусту в кулаках і збурення душі.
Вірш з ряду шедеврів. Браво,Олеся!
Скільки таких молодих пар, сімей розтоптано, знищено триклятим, вижившим з розуму нелюдом. Неймовірно боляче, гірко було читати, але це ж наша реальність, на жаль, сумна і стражденна.
Зворушливо до сліз
Втрачаємо синів, коханих ,
Це сказати важко пережити,
просто нічого не сказати...
роз'єднані долі,страждання...
Зранені серця,втрачені сподівння...
Як вижити без сонця,яке зігрівало?