Надихнула осінь на експерименти —
Дивні та химерні. Втім, чому б і ні?
Сколихнулися бажання сокровенні,
Тож не говоріть, що правда не в вині:
З осінню на пару ми пили зажуру,
Спомини весняні солодили пунш:
І вона підбила зруйнувати мури
(Ті, що вколо серця) й змалювати куншт*.
Я ж пообіцяла! Відступати пізно!
"Сміло" віддала себе до рук майстрів.
І віднині вже життя не буде прісним,
Хоч від кольорів і пробирає дріж.
Я та Осінь — схожі, ніби дві близнючки:
Пурпур і багрянець, охряний меланж.
Та шепочуть, що занадто це бундючно
Для тієї пані, що давно в літах!
Втім, собі сказала, що не подивлюся
На чужі образи та чужі думки!
Осуд — просто вітер. Чи дощистий плюскіт.
Парасоль туманна душу захистить!
Час іде...
Буттю підходять крайні строки.
Листопадом осінь каже: "Прощавай!"
Як підтримку залишає спільні фото,
А також сердечний (із калини) чай.
_____
*Куншт - малюнок
Вірш на марафон чудової @poetry_ua #винонадихає (у Інстаграмі)
