Моя втомлена пам'ять занурилась в долю,
Де хитрим сплетінням сплелося кохання.
Там образи тих хто брав у полон душу мою
І тих від яких я так й не почула зізнання.
Образи тих всіх людей кому серце колись присвятила.
Кохала, страждала, чекала і вірила ніжно.
Хтось пестив турботливо, хтось лиш безжально понівечив крила,
Хтось лишив глибокії шрами на серці й душі моїй вічно.
Я всіх пам'ятать не бажаю,
Когось я назавжди забуду.
І буду я вільною птахою з серцем без болю та бруду.
Хтось в пам'яті буде натхненням а хтось в забутті чекатиме вічності суду.
Я знову літатиму з кимось у спогадах де нема місця стражданням і блуду.
Цих образів хитре сплетіння розплутаю ніжно без поспіху.
Відсію непотріб від скарбу: щось викину, чимсь милуватимусь.
І буду я ніжитись спогадом турботи, любові розсипом
І сили з нього черпатиму й більш ніколи не здаватимусь.
Квітка Папороті
09.03.2023року