і відчайдушно він ступив на давній путь
узявши лише саме дороге з собою
лише насмілившись їй натякнуть
щоб - рано не чекала
бо в планах мав багато справ
а згодом вирішить вже
там залишитись
чи повернутися додому
а саме дивне те..
що пити не хотів
здавалося б
в далеку путь
ажні
потому, хоч трохи радий
ніби звільнився від полону
про що до того мріяти не міг
як зачарований, що куст в пустелі
на сонці слів не мав би
де є вода на масу золота
й дорожче..
та більше в золоті не бачив суть
він розумів - прикрас вже досить
і треба лишити позаду всі блюзірства
то зайва маска
і далі йти, на тому
і цінувати лише те
що маєш у собі.
7.
та память = вперта штука
хоч як не працював він тілом й духом
але коли траплялась вільна мить
йому у образах-вона верталась
точніше, її пісня
а там вже уява
домальювала обриси знайомі
да так що іноді ночами спати було важко
хоч тяжко працював
умисно заморосити хотів себе і тіло
щоб без уяви все боліло
щоб мозок лише діло міг.
а те що маю сили
то з того й робить
та память вийшла там сильніша
він відчував себе так наче - Приймаком.
що все не міг її знайти - збагнути
і кожен раз з нічим вертався
знов і знов
і кожен раз питання задавав
чи то і є така Любов...
