(хорей+ямб+анапест+анапест+анапест)
Сонце палюче нахабно торкається пліч,
Жарить промінням гарячим аж так, донезмоги.
І не важливо, що спека, не в тому тут річ,
Просто повітря таке, що аж просить вологи.
Мутною стала у небі колишня блакить,
До нескінченості скрізь простяглась сивиною,
Іноді зрідка біленька хмаринка летить,
Й тягне ще хмарки маленькі услід за собою.
Репають тріщини в змореній сонцем ріллі,
Що наповняються зверху сухою травою.
Лише в нічний час земелька у темній пітьмі,
Жадібно всмоктує росяні краплі з водою.
Якщо чесно, то не думала про ті образи. Тут в КП побачила у когось таким розміром написаний вірш, то захотілось і собі так написати. А саме простіше експерементувати на пейзажах природи. Дякую, Надю!
Гарно! Такі чудові образи! 
