А чи кохав? Чи просто жив в теплі?
Все думала… згубила часу лік.
Ковток вина, застиглий в кришталі,
Запізні сльози краплями на склі –
Одна. В жалі.
Твої чуття були прогірклі та цвілі,
І тане свічка на заставленім столі:
-То де ж кохання від якого ти хмелів?
Пішов в нікуди… без пояснень. Сніг білів…
Німий. Без слів.
А як же літо? Серед квітів та джмелів,
Ти залицяннями, мов чарами обплів.
Були ми поряд, ніби пара журавлів,
Тепер, із раною, без сил я на землі –
А ти – вцілів…
/Надихнула чудова проза пані Ніни Незламної: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902803
Дякую!
Прочитав вірш... прочитав прозу... хотілося б сказати, що все взагалі надихнуло і мене... ні, не на віршований експромт, а на подібну прозу. Та от про подібне переплетіння декількох доль пишу твір майже два місяці... також в прозі. Вже закінчую й планую викласти найближчим часом. От цікаво - чи надихне він когось на поетичний експромт? А Ваш - тут -