Мій сніг колись накриє увесь світ
Моя любов колись врятує ще життя
І взимку крізь сніги проб'ється цвіт
І хтось зневірившись, признає каяття
І при́йде те, у що повірити не сила
Що так давно у людських душах не бува
Моє серде́нько, вже давно у дзвін не било
Не шепотіло ці відомі всім слова
Тверді мов камінь і холодні наче лід
Очі пусті, як не дивись, душі не видно
І після себе не зали́шити нам слід
Якщо вбиватимемо так себе, невинно
І світ цей, ще допоки нам належить
Допоки сво́ї залишаємо сліди
Чи бути нам людьми, від нас залежить
Та чи багато з нас залишаться людьми?
