Усім доброго часу! Уже декілька місяців у моїй стрічці новин є актуальною тематика вірусу Сovid-19, більш відомого в народі, як коронавірусна болячка.
Сьогодні я нікого не лякатиму стосовно майбутніх прогнозів та інших супутніх речей, просто опублікую тут допис із магазинної серії #Записки_iZ_магазину. Цій примітці я надав легкого художнього забарвлення, щоб вам краще були зрозумілими будні касира в нелегкі часи.
День перший.
Близько обіду я отримав одну медичну маску.
На моє щире обурення відповіли, що більше наразі не має. Одна маска на день і крапка. Нікого не цікавило моє зауваження, що усім рекомендують міняти маски що дві години. У випадку роботи магазину з 8:00 до 22:00 масок мало би бути, як мінімум вісім штук. У мене почалась здорова ломка, як у наркома. Усі вдають, що так і має бути.
День другий.
Кількість відвідувачів, які жартують про гречку, рис та туалетний папір збільшується. Водночас число однойменних товарів зменшується в геометричній прогресії.
Моя арифметика стала всім байдужою, оскільки немає сенсу рахувати маски, якщо можна рахувати прибуток. Працівники бідкаються поміж собою, але нічого не кажуть керівництву.
Усі працюють в ранковій масці та стверджують, що стає важко дихати. Я не виключення.
Відчуваю гостру нестачу кисню та зсуваю маска на зябра й іду в кабінет директора.
Звернувшись із проханням більшої кількості перерв, я отримую відмову. Відмова зрештою надихнула мене написати заяву на звільнення.
Дослівна цитата (не вирвана з контексту):
-Богдане, хто вам заборонив виходити в межах своєї перерви, коли вам захочеться?
- Звісно ж ніхто не заборонив, але година перерви не гумова. І взагалі, як можна працювати в одній масці стільки часу? – це всього лише мої нездорові роздуми, від кисневого голодування, які я не озвучую, бо мозок дає збій і я чую власне чергове запитання:
- У нас далі буде лише одна маска на день?
- Маємо, що маємо, – відповідає директорка.
Я закриваю двері та йду на касу.
День третій.
Керівництво магазину згадує стару совкову приказку про те, що економіка має бути економікою й проводить вимушену заміну медичних масок на марлеві. Відтепер у нас не одна маска, а цілих дві. Все краще робітникам. «Мир, трут, май!» й інші гасла набувають актуальності. Я не витримую й пишу заяву на звільнення. Для цікавості перераховую марлеві шари, їх там аж чотири з необхідних шести. Працівники залишають собі старі маски й працюють в них далі, попри те, що ті вже добряче пошарпались.
День четвертий.
У магазині залишається лише одна банка нормального антисептика.
Можна було б молитися на четвертину літрової банки та ставити чергових ідолів, та я не з тих, хто величатиме байдужих верховних кумирів, які рахують свій прибуток.
Можливо відвідувачі й відчувають себе в безпеці без знання цих трьох пунктів:
Пункт 1. Їхній «Антисептик» складається на 90 % з води та на 10 % з антисептика.
Пункт 2. Миття поверхонь. Вода розбавлена з оцтом 50 на 50.
Пункт 3. Клієнт завжди правий, поки живий.
День сьомий
Від сьогодні в нас одна пара рукавичок на день. Потрібно просити чергову пару рукавичок у адміністратора або директора, оскільки всі коробки з ними пропали в невідомому напрямку.
Попередню пошкоджену пару потрібно показати, щоб не подумали, що ти сам їх порвав. Рукавички тепер на вагу золота. Цікаво, чи прибуток магазину власник рахує в рукавичках?
День восьмий
Нам запропонувати працювати в пластикових ковпак на голові. Головна фішка – не дихати та не говорити. При видиху повітря ця конструкція запотіває. Якщо ви наважитеся щось сказати клієнтові, зрозумієте, що щойно винайшли машину часу й ви перемістилися в трубу. Такі квантові стрибки в часі та просторі відбувалися б завжди, але персонал відмовився працювати в цьому несертифікованому виробі.
День дев’ятий
На картку Приватбанку мені прийшли розрахункові кошти. Надіюся, що я заберу всю свою зарплату й мене не кинуть. Очікувати від цього магазину можна багато. Проте не відкриваючи всі карти, я очікую на день десятий.
З повагою, Богдан Кухта
01.04.2020
